Сторінка психолога

Особливості психофізіологічного розвитку дитини на різних вікових етапах

 

1.  Пристосування і інтерес до світу – з моменту народження до трьох місяців. В перші тижні життя малюки прагнуть до регулярності і спокою, але разом з тим намагаються не упускати жодного з своїх відчуттів і переживань, пов’язаних з навколишнім світом. Вони прагнуть знайти баланс між надлишком і недостатком стимуляції. Поступово малюки стають все більш чутливими до соціального оточення, по мірі того як вони користуються сигналізуючими і орієнтуючими формами поведінки (плачем, голосовими реакціями, візуальним стеженням), щоб встановити зв’язок з оточуючими. На цій стадії малюки не проводять різниці між тими, хто про них піклується, і іншими людьми, реагуючи на всіх приблизно однаково (Ainsworth, 1973).

2. Закоханість – від 2 до 7 місяців. В 2 місяця малюки, пристосовуються до нового середовища, стають більш уважними до навколишнього світу. Вони впізнають близьких людей і направляють свою увагу в першу чергу на тих, хто про них піклується, а не на чужих. Тепер світ людей здається малюкам привабливим, хвилюючим і тим, який дарує задоволення, - і вони це показують. Малюки з готовністю посміхаються і реагують рухами всього тіла на  людину, яка до них підходить.

3. Розвиток інтенціональної комунікації – від 3 до 10 місяців. Ця фаза в значній мірі накладається на попередню, але тепер малюки починають вести з іншими діалог. Мати і дитина ініціюють свої власні ігрові  взаємодії: обмінюються поглядами, грають в короткі ігри і роблять паузи. Це ж саме відбувається між батьком і дитиною, а також між дитиною і його братами і сестрами.

4. Поява стійкого відчуття Я – від 9 до 18 місяців. Однорічні діти вже можуть краще обслуговувати себе і грають більш активну роль в емоційних відносинах з матір’ю і батьком. Вони здатні сповіщати батьків про свої потреби ефективніше і точніше, ніж раніше. Вони починають користуватись словами при спілкуванні з оточуючими. На цей час в них з’являється ряд нових емоцій, включаючи гнів, печаль і радість. В кінці цього періоду малюк усвідомлює відміну себе від інших.

5. Розвиток емоційної уяви – від 18 до 36 місяців. Почавши ходити, діти здатні до символічного відображення, ігрової імітації і створення внутрішніх образів людей і предметів. Вони можуть здобувати знання про світ завдяки символічній грі, в якій вони уявляють себе іншими або імітують їх дії. Під час цього періоду емоційний репертуар дітей розширюється і починає включати в себе соціальні емоції: співчуття, збентеження, а через деякий час сором, гордість і провину. Ці прояви співпадають з подальшим розвитком їх знань про соціальні правила.

6. Емоційне мислення: базис для розвитку фантазії, реалізму і самооцінки – від 30 до 48 місяців. На цей час взаємні поступлення в близьких взаєминах із значущими людьми приймають форму партнерства. Маленькі діти здатні зрозуміти, чого очікує від них людина, що про них піклується, а потім намагатися змінити свою поведінку так, щоб задовольнити ці очікування і тим самим досягнути власних цілей.  

В період середнього дитинства продовжується стійкий, рівномірний фізичний розвиток включно до пубертатного стрибка росту. Діти не тільки стають вищими і набирають вагу, але ці зовнішні зміни супроводжуються внутрішніми органічними змінами. Продовжується ріст і дозрівання костей скелету, хоча швидкість цих процесів неоднакова в різних дітей. М’язи стають крупнішими і сильнішими – відповідно збільшується фізична сила і витривалість. Нарешті, починають більш ефективно функціонувати лобні долі головного мозку, що керують мисленням і свідомістю. Ці зміни дозволяють дитині включатись у все більш складну діяльність, що вимагає високої координації рухів. Моторна діяльність дітей в середньому дитинстві наближається за своїм складом до моторної діяльності дорослих. Відмінність чисто зовнішня, стосується можливості вибору занять і їх результатів, - наприклад, дальності кидка м’яча.

Важливим фактором фізичного розвитку дитини є здоров’я , тому що здорові діти можуть більш активно брати участь у фізичній, розумовій і соціальній діяльності в оточуючому їх світі. Серед основних проблем, пов’язаних зі здоров’ям дітей молодшого шкільного віку, слід назвати зайву вагу, незадовільну фізичну форму, нещасні випадки і травми. Ріст числа нещасних випадків і травм в цей період відображає підвищену рухливість і незалежність дітей. На жаль, розвиток когнітивних здібностей і вміння стримувати свої спонукання в цей час ще помітно відстає від рівня фізичного розвитку, що збільшує ризик несприятливих подій.

Оскільки значну частину часу діти проводять у школі, в програмах початкових класів враховується ця потреба дітей у русі. Наприклад, на уроках фізкультури значну увагу приділяють як розвитку рухливих навиків, так й розвитку Я- концепції і соціальних навиків.

Піаже вважав, що протягом середнього дитинства діти у своєму когнітивному розвитку досягають стадії конкретних операцій. Вони набувають вміння робити логічні висновки, розмірковувати про фізичні перетворювання, виконувати зворотні розумові операції і загалом будувати гіпотези про фізичний світ. Вони здатні теоретично розмірковувати про людей, предмети і події, що є складовою змісту їх безпосереднього досвіту.

Послідовники Піаже вважають, що педагогам необхідно розуміти і враховувати в своїй роботі чудові особливості мислення в середньому дитинстві. Оскільки діти в цьому віці являються активними дослідниками всього нового, необхідно так будувати учбовий процес, щоб він мав характер подорожі по невідомій країні, де на кожному кроці очікують дивовижні відкриття. Навчання саме повинно нести нагороду за працю у вигляді нових знань. Зовнішнє підкріплення, наприклад похвала і схвалення, може виявитись не самою оптимальною мотивацією навчання. Дорослим слід заохочувати дітей робити логічні висновки про реалії цього світу і зв’язках між ними, а не робити це замість них і подавати готові формулювання у вигляді незаперечних істин.

Крім Піаже, особливе значення когнітивному росту в середньому дитинстві надають і прибічники інформаційного підходу до розвитку; але, на відміну від Піаже, вони підкреслюють важливість пам’яті і метапізнання в когнітивному розвитку. Діти в цьому віці освоюють такі мнемонічні стратегії, як повторення, організація, семантична обробка, створення розумових образів, пошук інформації в пам’яті і створення сценаріїв. Метапізнання включає в себе поточний контроль за власним мисленням, пам’яттю, знаннями, цілями і діями.

Кім того, що вступивши до школи діти покращують навики усного мовлення, вони вчаться читати і писати. Оволодівання грамотою розширює сферу символічної комунікації дітей. Відповідно до підходу до мови як цілісності, розвиток навиків читання і писання пов’язаний з розвитком усної мови, і обидва ці процеси поступово прогресують з плином часу. Згідно позиції соціального інтеракціонізму, важливу роль в набутті грамотності відіграють соціокультурні фактори. Відносини між дітьми і батьками, братами і сестрами, вчителями і ровесниками особливим (притаманним кожному виду відносин ) чином впливають на розвиток грамотності.

Хоча протягом середнього дитинства центральне місце в житті школярів займає учбова діяльність, вступ до школи ставить перед дітьми багато складних завдань. Дитина повинна встановити довірливі відносини з іншим дорослим – вчителем – і почати рух до незалежності. Для підвищення компетентності і розвитку критичного мислення учнів вчителі повинні допомагати їм навчитись керувати своїми психічними процесами і розумовими навиками, а не просто вимагати заучування багатьох фактів і подій. Успіх навчання залежить також від рівня мотивації досягнення у дитини і від цінностей тієї культури, в якій він виховувався. Якщо сім’я дитини цінує успіх у сферах діяльності, не пов’язаних з хорошою освітою, то школа може і не стати важливою ареною для його досягнень.

Оцінка індивідуальних відмінностей на рівні інтелекту – давня проблема психології розвитку. В Х1Х столітті французький психолог Альфред Біне  розробив перші інтелектуальні тести. Пізніше тест Біне був застосований в США і після переробки став відомим як тест Стенфорд - Біне. Перші психометристи вважали інтелект постійною, спадковою властивістю. Сучасні користувачі тестів інтелекту (IQ ) не настільки категоричні. Вони більш схильні вважати, що інтелект дітей визначається змішаним впливом середовищних і генетичних факторів.

Думки дослідників відносно природи інтелекту також розходяться. Одні, подібно розробникам тесту Стнефорд - Біне, вважають інтелект унітарною властивістю, тоді як інші, наприклад прибічники тесту Векслера, при виявленні IQ вимірюють здібності в різноманітних областях. Взагалі, сучасні теоретики припускають, що інтелект не унітарний і, можливо, складається щонайменше з 7 окремих компонентів. Вони вважають також, що за допомогою стандартних тестів неможливо оцінити всі аспекти людського мислення і вирішення проблем. Тести інтелекту часто опиняються під вогнем критики через властиву їм залежність від культури. Як правило, оцінки при тестуванні бувають вищими у білих учнів з сімей середнього класу і нижчими у представників різних меншин. Навішування дітям ярликів з балами IQ може – внаслідок очікування вчителя відносно їх можливостей – викликати таке явище, як самоздійснене пророцтво.

Як у випадку фізичного і моторного розвитку в середньому дитинстві, неспроможність до навчання наражає деяких дітей на тяжкі випробування. Діслексія і синдром дефіциту уваги (з гіперактивністю або без неї ) створюють два таких випробування. Дислексія створює у деяких дітей великі труднощі при навчанні читати, не дивлячись на їх нормальний розумовий розвиток і відсутність сенсорних і моторних дефектів. Головною проблемою для дітей з синдромом дефіциту уваги є їх неспроможність зосередитись на навчальному матеріалі протягом часу, необхідного для його успішного засвоєння.

Протягом середнього дитинства у більшості дітей розвивається почуття власної гідності і самоповаги, за умови, що їх батьки або ровесники відносяться до них доброзичливо. Часто буває так, що дитина, яка не хапає зірок з неба в якому-небудь виді діяльності, наприклад в навчанні, може проявити себе в іншій області – в мистецтві, музиці, спорті. Це також сприяє підвищенню його самоповаги.

Однією з найбільш важливих умов розвитку самоповаги є сімейні відносини, але сім’я за останні 20 років зазнала суттєвих змін. В даний час багато дітей виховуються в сім’ях, де в результаті розлучення або відсутності батька головою сім’ї являється мати. Матері в таких сім’ях часто відчувають тяжкий стрес, тому що їм доводиться постійно піклуватися про те, як нагодувати, одягнути дітей і дати їм дах над головою. Часто їм не вистачає сил на те, щоб пограти з дітьми, розділити з ними їх дитяче горе і радість або проконтролювати їх навчання. Однак не дивлячись на всі турботи, котрі додають немало зморшок на обличчі матерів-одиначок, багато з них досягають успіху в житті і здатні забезпечити існування дітей.

Діти, як і дорослі, часто можуть цілком успішно подолати одне джерело стресу, але не  силі протистояти великій кількості напастей. Як виявилось, різноманітні фактори допомагають дітям подолати чисельні стреси. До таких факторів відносяться знання того, на що можна розраховувати, розуміння і підтримка з боку сім’ї, наявність оптимістичного характеру. На жаль, в житті багатьох дітей ці фактори відсутні, і такі діти можуть стати жертвами стресів, що ними оволодівають.

Розлучення батьків – це стрес, який сильно впливає на життя дітей. У них може з’явитися почуття провини, печалі, роздратованості або тривоги. Більше того, розлучення вносить зміни в їх ставлення до батьків. Дитина повинна змиритися з втратою одного з них, з появою вітчима або мачухи і зі зміною характеру уваги з боку матері чи батька, що залишилися. На адаптацію дитини до ситуації, що виникає після розлучення, значний вплив має ворожість, що супроводжує подружжя до розлучення, масштаб змін в житті дитини в результаті розлучення і характер наступних відносин з обома батьками.

Другим злом, що вражає деякі американські сім’ї, є жорстоке ставлення до дітей. Під цим терміном мається на увазі навмисне нанесення фізичної або психологічної шкоди дитині. Багато дорослих, що жорстоко поводяться з дітьми, в дитячі роки зазнали на собі подібне ставлення. Діти, що зазнали насилля, ставши дорослими, мають більше шансів зіткнутись з психологічними проблемами, так само як і продовжити ганебну традицію жорстокого ставлення до дітей, вже своїх.

Існує 3 головних підходи до пояснення жорстокого поводження з дітьми: психіатричний, соціологічний і ситуаційний. Всі вони намагаються розкрити причини цього явища в сім’ях, де має місце жорстоке ставлення до дітей. Психіатричний підхід привертає увагу до батьків як головної причини поганого ставлення до дітей. Соціологічний підхід вказує на соціальні фактори, які сприяють виявам жорстокого відношення до дітей. Ситуаційний підхід бачить головну причину у взаємодії батьків і дітей. Жоден з цих підходів не дав вичерпного пояснення і не дозволив знайти вирішення чисельних проблем, пов’язаних з цим ганебним явищем. Жорстоке  ставлення до дітей включає в себе, окрім фізичної, психологічну жорстокість. Психологічна жорстокість проявляється в таких формах, як відмова в емоційному заклику, приниження, залякування, ізоляція і експлуатація дітей. Найбільш яскраво експлуатація виявляється в сексуальному насиллі над дитиною.

Крім змін в характері сімейних відносин, середнє дитинство несе в собі прогрес в соціальному пізнанні. Соціальне пізнання – це думки, знання і уявлення про соціальний світ, в якому дитина живе. Соціальне пізнання включає в себе  соціальний висновок – уявлення про почуття і думки інших людей, розуміння соціальних відносин і засвоєння соціальних правил. Два останні аспекти соціального пізнання можливі за умови розуміння принципів справедливості і поваги до інтересів інших людей, що є обов’язковою умовою нормального функціонування суспільства.

Стосунки з однолітками є потужним фактором, що впливає на соціальне пізнання в середньому дитинстві. Селман  вивчав розвиток дружби між дітьми в цей період. На 1-ій стадії – до 6 років – дружба носить егоцентричний характер і базується на близькості проживання чи на вигоді. На 2-ій стадії – у віці від 7 до 9 років – у стосунках проявляється більше взаємності і важливу роль набуває знання про почуття іншої людини. На 3-ій стадії – від 9 до 12 років – в якості основи для дружби починають виступати взаємні зобов’язання і оцінка дій один одного. І нарешті, на 4-ій стадії, котра починається з 12- річного віку, діти бачать в дружбі тривалі стабільні стосунки, на зобов’язаннях і взаємній довірі. Моральне міркування – ще один аспект соціального пізнання. Термін “моральні міркування” стосується процесу прийняття рішень про те, що справедливо, а що ні. Представники когнітивного підходу до розвитку – Піаже  і Колберг –припускають, що розвиток морального мислення в дитинстві носить стадіальний характер. Згідно з Піаже, діти спочатку являються  “моральними реалістами”, що твердо вірять в те, що моральні норми – це реальні фізичні умови існування і що моральна якість вчинку визначається його наслідками. Пізніше діти перетворюються на  “моральних релятивістів” і вважають, що правила поведінки встановлюються самими людьми і, відповідно, можуть бути змінені за взаємною згодою. На цій стадії діти вважають, що моральні вчинки визначаються перш за все  намірами людини, яка їх вчинила.

Колберг визначає 3 основні рівні морального розвитку, котрі надалі розділяються на 6 стадій. Перший рівень – предконвенціальний, в основі якого лежить бажання отримати винагороду за хорошу поведінку або страх перед покаранням за погану поведінку. Другий рівень – конвенціальний, заснований на соціальній конформності. Третій рівень – постконвенціальний, в основі якого лежить самостійний вибір етичних принципів. Теорію Колберга критикували за те, що вона обмежена рамками певної культури або статі, що вона відображає тільки мораль білих американських чоловіків. На думку Керол Гілліган, чоловіча мораль відрізняється від жіночої. Згідно її дослідження, мораль хлопчиків орієнтована на абстрактну справедливість, тоді як мораль дівчаток – на турботу і співчуття.

В період середнього дитинства дружба виконує декілька важливих функцій. Завдяки дружбі, діти засвоюють соціальні поняття і навики, а також розвивають почуття власної гідності і самоповаги. Друзі можуть доповнювати одне одного, наприклад один з друзів може бути відкритим, а інший – відлюдним. Часто вони довіряють одне одному свої таємниці, що особливо вірно по відношенню до дівчаток. З кожним роком середнього дитинства в житті дітей все більше значення набувають групи однолітків. Групи однолітків формуються з дітей, які мають спільні інтереси та цілі і дотримуються спільними нормами поведінки. Тому групова конформність набуває все більшу вагу.

Становище дітей в групі однолітків залежить від їх спільної пристосованості. Особливою популярністю серед однолітків користуються товариські, життєрадісні, чуйні і схильні до участі в спільних справах діти. Високий інтелект, висока успішність в школі і успіхи в спорті також можуть сприяти популярності дитини в групі, в залежності від характеру пріоритетів і цінностей групи. Якщо дитина володіє якимись особливостями, що відрізняють її від однолітків, вона дуже часто не користується популярністю в групі, що, в свою чергу, може негативно вплинути на її самоповагу.

Найбільш чутливими до тиску групи однолітків стають діти з низькою самооцінкою, стурбовані, постійно контролюючі свою поведінку. Для них більш вірогідна ідентифікація з нормами групи як спосіб підвищити самоповагу. Приналежність до групи однолітків і конформна поведінка стають особливо значущими для дітей на порозі отроцтва.

Упередженість по відношенню до “чужих” і расова свідомість розвиваються в дітей доволі рано. По мірі того як дитина стає старшою, її ставлення до дітей, що входять в інші групи, стає більш гнучким. Однак не дивлячись на таку важливу когнітивну зміну, старші діти, напевне, більш схильні встановлювати дружні стосунки за принципом подібності, а не відмінності.

Отроцтво і юність становлять перехідний період між дитинством і дорослістю і проходять в конкретному культурному середовищі. На порозі вступу в культурну нішу ХХІ століття відбувається зіткнення підлітків з навколишнім середовищем, що визначається факторами якими являються вікова сегрегація, тривала економічна залежність молоді, не стабільність у світі і засоби масової інформації.

В отроцтві-юності відбуваються суттєві морфо-функціональні зміни, кульмінацією котрих становить фізична і статева зрілість. У хлопчиків і дівчаток ці зміни включають в себе швидкий ріст, розвиток репродуктивних органів і поява вторинних статевих ознак. Оскільки образ тіла залежить від зовнішнього вигляду індивідуума і його реакції на цей вигляд, то суттєві зміни, що відбуваються з тілом, впливають на зміну Я- образу. Підлітки одночасно відчувають інтерес, захоплення і занепокоєння з приводу змін, що відбуваються з їх тілами. Вони постійно порівнюють своє тіло з культурним ідеалом. Хлопчики, які формуються рано мають певні переваги в порівнянні з пізно сформованими, в той час як дівчатка, які формуються раніше мають як позитивні, так і негативні сторони.

Сексуальність – одна з основних проблем, яку повинні вирішити юнаки і дівчата, - також знаходиться під впливом культурних норм і цінностей. Сексуальна революція 60-х  і 70-х років переважно вплинула на життя представниць жіночої статі. Все більше число дівчат – підлітків почали виявляти сексуальну активність, тоді як частка сексуально активних юнаків залишилась майже без змін. У 80-ті і 90-ті роки через зміни культурних норм і появи загрози ВІЛ сексуальні настанови тінейджерів стали більш консервативними. Американські тінейджери продовжують залишатись сексуально активними, і рівень вагітностей серед американських дівчат до 20 років вищий, ніж аналогічний європейський показник. У США щорічно вагітніє більш як один мільйон дівчат до 20 років. Майже половина цих вагітностей закінчується абортами. Ті дівчата і юнаки, котрі вирішили зберегти дитину, відчувають чисельні труднощі, пов’язані з раннім материнством і батьківством.

Підлітки, що зазнали сексуального насилля, часто відчувають труднощі при адаптації до своєї сексуальності, що зароджується. Коли діти зазнають насилля, страждає їх самооцінка, відчуття ідентичності і спроможність до формування серйозних відносин, до того ж наслідки насилля можуть проявлятися досить довго, навіть у дорослому віці. Крім того, юність може бути особливо складною для гомосексуалістів, котрим звичайно  не вистачає доступних рольових моделей і які відчувають сильну самотність.

Паралельно до фізіологічних і соціальних змін відбуваються також зміни когнітивних здібностей підлітків. Когнітивні зміни в отроцтві-юності характеризуються розвитком мислення на рівні формальних операцій. Цей тип мислення необхідний для абстрактного мислення, не пов’язаного з існуючими на даний момент конкретними умовами навколишнього середовища. Внаслідок росту мета когнітивних навиків, таких як поточний самоконтроль і саморегуляція, підлітки можуть розмірковувати про свої власні розумові процеси і про мислення інших людей. Прибічники інформаційного підходу до розвитку також стверджують, що підлітки набувають метакогнітивних навиків, які, в свою чергу, впливають на ефективність їх пізнавальних стратегій.

По мірі вдосконалення і розширення когнітивних здібностей підлітків зміст їх мислення також стає більш широким і складним. Крім того, поява цих здібностей призводить до того, що підлітки набувають схильності до самоаналізу і самокритики, що призводить до появи в них нової форми егоцентризму. В цей період деяким підліткам здається, що вони постійно виступають перед уявною аудиторією, а деякі вірять, що їх повсякденне життя направляється якимось міфом чи сценарієм. На протязі юності підлітковий егоцентризм зазвичай зменшується, так як в цьому віці юнаки і дівчата починають усвідомлювати, що вони не знаходяться в центрі уваги всього світу.

Здатність розмірковувати на високому моральному рівні також пов’язана з удосконалюванням когнітивних здібностей. Старші підлітки роблячи висновки про етичні вчинки частіше, ніж молодші підлітки, користуються конвенціональними  (по Колбергу) аргументами або самостійно вибраними етичними принципами. Однак, кажучи взагалі, моральні роздуми більш високого рівня не завжди ведуть до відповідної моральної поведінки.

Отроцтво і юність є тим критичним перехідним періодом, підчас якого дитина перетворюється на дорослого. Вирішення багатьох проблем, з якими стикаються юнаки і дівчата, в тому числі проблем, які стосуються сексуальності, моралі, вибору переконань і професії, визначить характер всього їх подальшого життя. Вони набувають унікальну можливість розглядати свою поведінку в минулому, інтегрувати її з реальністю буття і подумки переноситись у власне майбутнє.

Юність як перехідний період в західному суспільстві затягується, в основному, через більший час, який потрібен для засвоєння дорослих ролей. Для досягнення статусу дорослості юнаки і дівчата повинні подолати ряд завдань розвитку, що виникають на цьому етапі життєвого шляху. Ці завдання включають формування цілісної ідентичності, або цілісного Я, і відносної незалежності або взаємозалежності.  В процесі виконання цих завдань можуть мати місце часті зміни настрою, спалах емоцій і конфлікти, однак далеко не завжди. “Буря і натиск”, в дійсності, не являються невід’ємними сторонами отроцтва і юності. У багатьох тінейджерів конфлікти виникають порівняно з незначних приводів, і значна частина розбіжностей успішно долаються разом з батьками.

По мірі того як інтелект в своєму розвитку досягає рівня формальних операцій, підлітки починають бачити невідповідності і протиріччя як в ролях які вони виконують, так і в ролях інших людей, включаючи батьків. Вирішення цих ролевих конфліктів допомагає їм побудувати нову особисту ідентичність, яку вони пронесуть через все подальше життя. Еріксон вважав формування его- ідентичності головним завданням отроцтва – юності.

Крім самопізнання, джерелом ідентичності для підлітків служать референтні групи і значимі інші. Це ставить перед ними у вищій степені складне завдання – інтегрувати різнорідну інформацію яку вони отримують про себе в цілісну, несуперечливу особистість.

Джеймс Марсиа модифікував концепцію Ериксона, щоб визначити 4 статуси ідентичності, через які юнаки і дівчата можуть проходити в процесі розвитку своєї ідентичності. Перш за все, якщо молоді люди зв’язали себе зобов’язаннями , не проходячи через кризу ідентичності, то говорять, що вони знаходяться в статусі приреченості. Якщо ж вони не пройшли через кризу ідентичності і не зв’язали себе жодними зобов’язаннями вони знаходяться в статусі дифузії. В статусі мораторію знаходяться молоді люди, що переживають кризу ідентичності і намагаються визначитись у відношенні до себе і свого майбутнього. І, нарешті, ті, хто успішно пройшов через кризу ідентичності і самостійно взяв на себе певні зобов’язання, знаходяться в статусі досягнення ідентичності. На статус ідентичності індивідуума впливають різноманітні фактори, включаючи соціальні очікування, Я- образ і реакції на стрес.

Сім’я повинна пристосовуватись до зростаючої незалежності підлітків по мірі того, як вони готують себе до самостійного життя. Наскільки благополучно відбувається це взаємопристосування батьків і підростаючих дітей, в значній мірі залежить від стиля батьківської поведінки і динаміки сім’ї. Більшість сімей успішно долають цей перехідний період, переглядаючи ролі і зберігаючи при цьому згуртованість, гнучкість і відкрите, пряме спілкування. Виховувати підлітків сьогодні важче, ніж будь-коли, через зміни, які відбулись в американській сім’ї. По мірі послаблення ролі сім’ї зростає роль однолітків і інших важливих факторів. Емоційна підтримка, яку підлітки отримують від них, надзвичайно важлива для розвитку соціальних навиків.

Дружба і стосунки з однолітками стає “дорогою життя” для підлітків. Тінейджери звичайно вибирають друзів серед собі подібних і таких, що розділяють їх цінності. В отроцтві дружні зв’язки і залицяння будуються на таких властивостях, як зовнішність і статус. В юності зобов’язання перед друзями і їх вибір сприймаються більш серйозно і , ймовірно, відображають цінності індивідуума. Перші побачення призначаються всередині групи однолітків і лише згодом набувають більш інтимний характер. Групи однолітків звичайно бувають двох видів: чисельні, які звично називають компаніями, і нечисленні, які називають кліками.

Частиною вирішення кризи ідентичності становить придбання власних моральних норм. Щоб створити свою систему моральних цінностей, необхідне мислення на рівні формальних операцій. Без нього підліток не здатний оцінити альтернативи, використовувати логіку причинно-наслідкових зв’язків або розмірковувати про своє минуле і майбутнє. Хоффман вважає, що на розвиток моралі в ранньому віці впливають різноманітні фактори. У маленьких дітей, наприклад, мораль розвивається завдяки основаному на тривозі стримуванню. В період середнього дитинства основним фактором морального розвитку стає основана на емпатії турбота про інших. І нарешті, в отроцтві і юності використання формальноопераціонального інтелекту з його можливостями інтроспекції і гіпотетичного мислення завершує цей процес. Хоффман вважає, що моральний розвиток особистості може відбуватися одночасно по всіх 3 напрямках.

В силу різних причин в отроцтві і юності часто мають місце вживання наркотиків і інші форми ризикованої поведінки. Частково ці спроби ослаблюють стреси ; в інших випадках – це прояв когнітивної діяльності. Ризикована поведінка може бути наслідком когнітивного експериментування або – діаметрально протилежного йому – прагнення примітивної насолоди. Спектр використання в США психотропних засобів дуже широкий: від кофеіна до крека. Для підлітків їх вживання часто служить символом дорослості. Не дивлячись на це, вживання більшості психотропних засобів в молодіжному середовищі має на даний час тенденцію до зниження.

Не всі соціальні групи можна характеризувати позитивно. Для тінейджерів існує ймовірність зв’язатись з поганою компанією і перейти в розряд малолітніх злочинців – делінквентів. Делінквентами частіше стають хлопчики-підлітки що живуть в містах, які належать до груп національних меншин і ростуть в неповних сім’ях. Делінквентність також пов’язана з такими психологічними особливостями, як, наприклад, потреба в аффіліації або небажанням вчитись контролювати імпульсивні дії.

Час від часу тінейджери стикаються з серйозними проблемами, намагаючись подолати стрес. Результатом цього можуть бути депресія, імпульсивна поведінка (acting-out), бунт, вживання наркотиків або самогубство. Депресія не дуже поширена серед тінейджерів, але це й стан небезпечний за своїми наслідками і часто поєднується з іншими проблемами, такими як порушення травлення або нервовий зрив. Симптоми депресії спостерігаються частіше у дівчат, ніж у юнаків. Між етнічними групами також існують значущі відмінності в розповсюдженості депресій.

В кінці юності індивідуум сформував ідентичність і або вже зв’язав, або готовий пов’язати себе конкретними зобов’язаннями “любити і працювати”, що буде підтримувати його ідентичність протягом дорослості.

 

p class=